ШАНОВНІ БАТЬКИ!

Питання відвідування учнями школи є сьогодні надзвичайно важливим,тому нагадуємо,що згідно з Конституцією України, Законами України "Про освіту", "Про загальну середню освіту",Інструкції з обліку дітей і підлітків шкільного віку, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2000 № 646. «Про стан виконання постанови Кабінету Міністрів України від 12.07.2000 №646 «Про затвердження Інструкції з обліку дітей і підлітків шкільного віку»:

1)Відсутність без поважних причин вважається прогулом і може бути підставою для припинення навчання учня в школі.

2)Учні, які тимчасово не відвідували загальноосвітній заклад,подають медичну довідку чи письмове пояснення батьків або осіб, які їх замінюють,про причину відсутності на уроках, які зберігаються в особовій справі учня протягом навчального року.

3)Відсутність через поважні причини має бути підтверджена усно (батьки мають зателефонувати до школи не пізніше початку 1-го уроку, а надалі – надати документ, що підтверджує причину пропуску).

4)У випадку запланованої тривалої відсутності (більше 2-х днів) батьки учня мають заздалегідь надати адміністрації заяву з визначенням терміну та причини відсутності, до якої додаються копії документів – путівки, авіаквитків тощо.

5)У випадку пропуску занять протягом 2 і більше днів учень допускається до занять лише за наявності медичної довідки, що посвідчує стан здоров’я учня.

6)Факт запізнення та довчасного закінчення занять (наприклад, через призначене на певний час відвідування лікаря) також має супроводжуватись запискою батьків (заздалегідь)

7)У випадку відсутності учнів у школі понад 10 днів без поважної причини надсилаються акти про відсутність учнів у школі понад 10 днів до районного відділу освіти та клопотання щодо проведення профілактичної роботи з сім’ями до районної соціальної служби та подання про притягнення батьків до адміністративної відповідальності згідно чинного законодавства України до КМСД .

8)Поважними причинами відсутності учня в школі вважаються:

· Хвороба.

· Призначений візит до лікаря.

· Смерть близьких родичів.

· Участь в організованих школою заходах впродовж навчального часу.

· Непередбачена ситуація, що виходить замежі учнівського та батьківського контролю, яка створює перешкоди для прибуття і занять у школі.

· Сімейна подорож, якщо батьки заздалегідь узгодили її з адміністрацією, написавши заяву.

БАТЬКИ ВІДПОВІДАЛЬНІ ЗА НАВЧАННЯ, ВИХОВАННЯ І РОЗВИТОК ДІТЕЙ,

а тому зобов'язані забезпечувати відвідування учнями уроків у навчальних закладах:

І. ЗгідноСімейного кодексу Україниухилення батьків від виконання батьківських обов’язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

ІІ. Згідно Кодексу про адміністративні правопорушення України:

-Ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов’язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей -тягне за собою попередження або накладення штрафу від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

- Ті самі дії, вчинені повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, - тягнуть за собою накладення штрафу віддвох до чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

ІІІ. Згідно Кримінального кодексу України злісне невиконання батьками, опікунами чи піклувальниками встановлених законом обов’язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування, що спричинило тяжкі наслідки, -карається обмеженням волі на строк від двох до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.

IV. Згідно Законів України "Про освіту", "Про загальну середню освіту", Положення про загальноосвітній навчальний заклад у разі невиконання батьками та особами, які їх замінюють, обов’язків, передбачених законодавством, загальноосвітній навчальний заклад може порушувати клопотання про відповідальність таких осіб, у тому числі позбавлення їх батьківських прав.

Чому підлітки чинять необдумано й що з цим можна зробити батькам та в школі

Я відстежила сезонність хвиль тривоги і страшних новин про підлітків. Спогади у Фейсбуці саме в ці дні піднімали матеріали про паніку, синіх китів, ризиковану поведінку підлітків у 2017–19 роках.

Коли щось загрожує життєвості, безпеці, особливо наших дітей – природно панікувати. Природно відчувати жах, безпорадність, дізнаючись інформацію про трагедії. Але під час паніки ми точно обираємо не конструктивні дії. Ми суб’єктивні.

Мене позначають у постах у батьківських групах, і приходять повідомлення від батьків і вчителів із запитаннями, на які в мене немає однозначної відповіді: як напевне уберегти дітей від страшних виборів?

Пошукаймо відповіді разом.

1. Синдром Вертера (пошукайте, будь ласка, інформацію про це). Чим докладніше, активніше, “більш насиченою” буде подаватися інформація про трагедії в ЗМІ – тим більше буде провокуватися подібна поведінка. Причому, саме в тій віковій категорії, саме в того типу, який описують у новинах. Не можна робити інформацію про ризик, самогубства “смачною”. Є дослідження про вплив зменшення інформації про трагедії на кількість “послідовників”. Пошукайте їх, будь ласка. Я дуже сподіваюся на відповідальність ЗМІ.

2. Якщо прямо зараз сталася критична ситуація – говорити про неї з дітьми має не “зовнішній експерт”, а ті, хто дітям близькі, ті, кому вони довіряють. Ті, хто можуть розділити їхні почуття. Їм важливо відреагувати – на страх, провину, злість (у кінці тексту запропоную конкретні дії). Можна почати розмову з того, що ви дізналися страшну інформацію і що ви відчуваєте…

3. Забороняти соцмережі, гаджети – марно. Це ілюзія безпеки, ми нічого не можемо забрати, не давши взамін рівноцінне.

4. Я зараз уважно вивчаю тему депресії і статистику щодо депресивних розладів у світі. Ризик депресій вище в дівчат-підлітків (і в жінок) у всьому світі. Самооцінка в дівчат більш “вразлива”.

ЩО НАМ ВАЖЛИВО ПАМ’ЯТАТИ ПРО ПІДЛІТКІВ

• • Це час “пустелі отроцтва”. У якій страшно, у якій дуже багато амбівалентних почуттів і станів, їх дуже складно витримати. Крім агресії, ейфорії, тривоги, підлітковому віку властивий стан “емоційної обнулення”. Нудьги. Порожнечі. У здоровому стані ця нудьга змушує нас шукати діяльність, у якій ми би відчували реалізацію. Але в підлітків часто за нею йде прояв румінації (нав’язливих думок): незадоволеності, злості, болючої туги. Цього стану болісної туги діти намагаються уникнути, вибираючи дивні і страшні дії. Для нас маркер того, що важливо терміново включатися, – шрамування. Біль фізичний затуляє біль емоційний. Витримати фізичний біль може бути легше, ніж душевний.

  • Це час суб’єктивного переживання тотальної самотності, крихкості внутрішніх опор і невпевненості в зовнішніх. Дитина, яка дорослішає, не може спертися на внутрішню територію (і все, що її стосується, включно з батьками) – саме там відбуваються глобальні зміни на всіх рівнях. Вона шукає опори, схвалення, визнання “зовнішньої”. Саме тому їм так важливо крикнути у світ: “А Я..” (у Тік-Тоці, Інстаграмі тощо). Але частіше вдається: “А в мене…”. Вийшовши з підліткового віку в здоровому стані вони прийдуть до СИЛИ Індивідуальності.

  • Запитання підліткового віку: “хто я?”, “що я можу?”, “на що можу вплинути?”, “як далеко поширюється моя влада?”, “що я можу витримати?”. Як ми можемо в усьому цьому допомогти:

– багатьом складно дочекатися результатів (на це просто може не вистачати “потужності”, і це особливість цього покоління). Їм важливі “швидкі проєкти”: кулінарія, проєктні табори, обмежені в часі проєкти, “тренінги вихідного дня”;

– їм важлива близькість. Безпечне коло спілкування – настільні ігри, наукові гуртки, рукоділля, будь-які майстер-класи, хобі, творчість, навчальні проєкти, курси програмування, шашки-шахмати, фото-майстерні, створення мультфільмів. Це прирівнюється до психотерапії;

– якщо вам вдасться залучити їх до музики – хоч барабани, укулеле – це вплив на “внутрішню ритмізацію”, це “кондиціонер” для їхньої розпеченої лімбічної системи. Є таке правило: школи, у яких є хор і театр, – у меншій зоні ризику щодо булінгу;

– відчуття важливості необхідне в цьому віці: важливості свого внеску в спільноту (школи, класу, району…), волонтерство, тьюторство, соціальні проєкти. Навіть діти 4 класу можуть проводити майстер-класи в першокласників (потрібно тільки продумати, як цього досягати в умовах карантину);

– привчання до рефлексії – сторітелінг, написання есе, літературні гуртки, читання. Зробімо читання модним;

– майндфулнес, медитації, візуалізації: усе це – гальмівна система під час збудження. Ці практики допомагають “вижити в пустелі”;

– здорова критичність – будь-які логічні ігри, “Що? Де? Коли?”, проєкти з розвінчанням міфів, експерименти, ігри в мафію, знову-таки – програмування, шахи-шашки;

– в арттерапії в роботі з підлітками ми використовуємо тему лабіринту: проходження лабіринтів-квестів, малювання лабіринтів. Ми привчаємо до відчуття, що вихід є. Логічний. Безпечний. У життя.

• • Завдання підлітків – перейти на “своє внутрішнє харчування”. Для цього потрібно відокремитися від “харчування маминого”. У всіх сенсах. Від харчування емоційного, від залежності від найбільш значущої фігури (часто це проявляється буквально – у відмові їсти ту їжу, яка прийнята в сім’ї, готується мамою, знецінення мами і її ролі). Якщо дитина заявила, що буде вегетаріанцем/-кою – попросіть навчити вас нових страв (і компенсуйте те, що вважаєте важливим, вітамінами).

  • “Будьте зі мною – відпустіть мене” – постійний стан підлітків. Їм так важливо відчувати від нас: “Я з тобою! Я зможу в себе вмістити те, що ти зараз переживаєш. Ти можеш, “спираючись на мою силу”, рости. І поруч зі мною ти можеш розслабитися й на мене покластися”. Це дуже складно. Бути батьками підлітка – випробування.

  • Ми пам’ятаємо, що на рівні фізіології відбуваються величезні зміни, які залишають відчуття перевантаження і стан “це неможливо контролювати”. Гормональні перебудови, зростання стоп, зміна зросту, усіх обсягів, гормональні американські гірки, зміна режиму сну. Відповідальність за будь-які невдачі дитина переносить на тілесність. І, знаєте, підлітковий вік – саме час для онлайн-курсів зі стилю, макіяжу, освоєння сценічної ходи та ін. І, звісно, спорту.

  • Процеси, що відбуваються в мозку: префронтальна кора (що відповідає за раціональну поведінку, контроль, критичність, аналіз, оцінювання ризиків) і лімбічна система (що відповідає за переживання, формування емоцій) у підлітковому віці абсолютно не дружать. Через гіперактивність лімбічної системи й неможливість гальмування (через незрілість префронтальної кори й недостатність зв’язків) дитина моментально спалахує в разі будь-якої (уявної) небезпеки. Саме лімбічна система жадає ризику. А префронтальній корі не вистачає сили її зупинити.

ЩО РОБИТИ БАТЬКАМ

Нам важливо дати можливість підлітку “скинути збудження” (раптом – вони захочуть займатися спортом, можуть допомогти батут, “лазерні бої”, будь-які псевдо-агресивні ігри).

У позитивній психотерапії є красива модель балансу або “ромб балансу”. Уявіть ромб, у вершинах якого стоять найважливіші теми життя:

• • тіло (здоров’я, харчування, спорт, гігієна, сон…);

  • контакти (спілкування, близькість, сім’я, друзі…);

  • реалізація (діяльність, навчання, робота…);

  • сенс (фантазії, творчість, майбутнє, мрії, цілі, цінності).

В ідеальній системі всі сторони ромба мають бути рівнозначними, але в реальному – якийсь кут може бути “відтягнутим”, перевантаженим, деформуючи всю структуру. І нам важливо не зменшити кут, який “виділяється”, а продумати, як збільшити інші. Це стосується й дітей, і дорослих.

ЩО МОЖНА РОБИТИ В ШКОЛІ

Одна з колег, яка приїжджала на заняття Студії Маріанни Ільченко, розповіла про свій досвід. Мені здалося це прекрасним кейсом.

Шкільний психолог або класний керівник збирає клас. Йому ставить завдання: розробити інструменти “кризового реагування” в складних ситуаціях у класі. Клас розбивається на групи. Можливо, кожна група розв’язує своє завдання, можливо – пропонується кілька тем, у яких група шукає відповіді:

– Як зрозуміти, що однокласнику / другу погано?

– Що я роблю, коли мені погано?

– Як розрізнити “небезпечну інформацію”, які правила безпеки в інтернеті працюють?

– До кого можна звернутися по допомогу?

– Якщо я дізнався, що однокласник / друг збирається зробити ризиковану дію, – як важливо вчинити?

– Що мені допомагає (заспокоїтися…)?

– Що ми робимо в класі, щоби підтримувати одне одного?

Дорослій людині важливо бути фасилітатором цього важливого процесу. І проводити це має той, кому діти довіряють.

Пошук відповідей, робота в групі – уже стає “виходом із лабіринту”.

Усіх дорослих я питаю: “Коли ваша дитина вам і з вами усміхалася? Чи дозволяєте ви дитині вас чогось навчити? Яка улюблена страва вашої дитини? А як ваша дитина знає, що ви її любите, що вона для вас важлива?”.

Нехай наша любов буде для дітей очевидною. А нам вистачить сил і мудрості дати їм опору в їхньому дорослішанні. І нехай нам буде за них спокійно.

Світлана Ройз, дитяча та сімейна психологиня