Поради батькам


Навчи дитину не бути відмінником, не бути першим, не бути переможцем



  Якщо ти вважаєш, що з дитинства треба вселити дитині, що важливо у всьому бути кращим, то ця стаття переконає тебе.

  Навчіть себе не бути відмінником , не бути першим, не бути переможцем. Дайте собі перепочинок бути собою. Дитині своїй дайте перепочинок — бути. Помилятися, служити не вимогам і нормам, а натхненням і талантам.

  Цьому вчіть і дітей — не бути ніким, крім як собою. Відмінник — роль. Його грати не складно, ти завжди повинен бути таким, яким тебе хочуть бачити вчителі, начальники і командири.

  Правильні хлопці програють тим хто щасливіший, а значить більш енергійним і жвавішим. Життя не вчить правилам, воно вчить, що час летить, камінь лежить, а ти змінюєшся. Дитина — це генератор майбутнього і ви його перший ступінь, його батарейка, його точка збирання, не вкручуйте йому важких деталей із зобов’язань зайвих і надуманих.

  Я викладаю у студентів вже п’ятнадцять років, це не багато, але я бачу в зрілих і дорослих людях дітей, бачу їх батьків і бачу що навчання дизайну це хороший маркер внутрішньої свободи. Дизайн це вміння мислити можливим.

Навчи дитину бути собою, а не орієнтуватися на чужі успіхи

  Тут недостатньо бути відмінником, тут треба бути незнайком, хуліганом і провалити тести, щоб знайти нове. Я бачу дорослих, навіть окремих педагогів, яким в дитинстві прищеплювали «бути правильним», не дозволяли рухати в кімнаті меблі так як зручно, «їсти кашу».

  Дітям не треба вчитися свободи, це їх природний спосіб мислення.

  — Дозвольте дитині і допоможіть посувати в її кімнаті всі меблі, як їй хочеться і в майбутньому вона змінить світ, стане частиною великого переміщення ідей і правил.

  — Покажіть, що і ви помиляєтеся, багато чого не вмієте, але виправляєте і весь свій час вчіться, для задоволення.

  — Візьміть дитину за руку і поведіть до себе на роботу, покажіть свій світ, свій стіл, своїх колег. Якщо у вашій компанії таке неможливо — звільняйтеся, ви серед порожнечі і безглуздя.

  — Заходьте в світ дитини, сидіть на підлозі її кімнати і питайте про його малюнки, його історії, про друзів. Лягайте на підлогу, дивіться в стелю і розмовляйте. Якщо дитині вже за двадцять — їдьте разом в поля і лежачи в траві, просто мовчки подивіться в небо. Це небо тепер ваше — навічно, адже ви його розділили.

  — Перестаньте нав’язувати дитині свої успіхи. Якщо ви дизайнер не вчіть дитину малювати. Не вчіть її музиці, якщо музикант. Ще не зрозуміло, що краще для вашого сина чи дочки велика кількість можливостей стати вами, або єдиний шанс стати собою.

  Але щастя в руках тих, хто зайнятий улюбленою справою, а не пасе секцію, яку ненавидить. Життя повне обставин, де перемагають не чемпіони, які не терпіли і не відмінники, а щасливі невдахи, повні надій і планів перевернути очікування оточуючих.

  — Навчіть дитину любити. Розкажіть про свою любов, як ви зустріли її батька, як вперше побачили її матір. Розкажіть, що любити буває боляче, що треба вчитися прощення, вчитися любити всупереч — тільки це дозволяє в житті не зламатися і не переламати кістки крихким почуттям.

  — Дайте дитині самій вийти у двір з пачкою крейди і роздати її іншим. Нехай малюють на асфальті, пишуть, а ви здалеку, з іншої планети всесвіту дорослих дивіться, як ваш малюк стає собою. Собою без вас — але з вами в далеке.

  Так він проживе щасливе життя іноді дивлячись в небо, згадуючи крейду, стіл, який переставляв у себе в кімнаті — сам, як лежав на підлозі з батьком і уявляв, те, що стало його світом зараз -Ваш загальний світ.

  — Не вчіть дитину бути генієм, не квапте знання, не вчіть п’яти мов. Спостерігайте збоку, як вона дивиться на книги на верхній полиці, допомагайте — дістане сама. Головне, щоб ці полиці ви їй в достатку надали.

  Навчіть себе не бути відмінником, не бути першим, не бути переможцем.

Дмитро Карпов





Як допомогти дитині надолужити пропущені шкільні заняття

https://osvitoria.media/opinions/yak-dopomogty-dytyni-nadoluzhyty-propushheni-shkilni-zanyattya/


Канадський вчений і багатодітний батько Блейр Кінг зробив для себе відкриття, про яке вирішив поділитися з іншими батькам.

   “Я – батько трьох дітей. Моєму синові 8 років, двом донькам – 7 і 4 роки. Моя дружина вже 15 років працює вчителем молодших класів.

   За ці роки я вислухав незлічену кількість вчительських історій. Це змусило мене усвідомити деякі речі. Цим я хотів би поділитися з іншими батьками.

   Ми завдаємо величезної шкоди нашим дітям. Ми виховуємо покоління людей, які не зможуть досягти успіху в сучасному світі. Ми вчимо їх бути егоцентричними і здаватися, часто навіть не спробувавши щось зробити.

   У цій статті я хочу розповісти вам про уроки, які я отримав, поспілкувавшись з великою кількістю вчителів.

Ви не найкращі друзі своєї дитини, ви – її батьки.

   Ваше завдання: прищеплювати хороші моделі поведінки і стежити за дотриманням правил. Багато батьків думають, що вони в першу чергу кращі друзі дитини, а вже потім батьки.

   Це помилка. Найкращий друг – це людина, яка підтримує вас в хороших і поганих ситуаціях, але друг не може закликати вас до відповідальності за свої дії або до дисципліни. Як раз для цього у нас є батьки.

Усвідомлена безпорадність дітей – це ваша вина.

    Є один очевидний недолік, який наше покоління батьків прищепило своїм дітям – це усвідомлена безпорадність.

   Суть проблеми в тому, що діти знають, що якщо сказати: “Я не можу це зробити”, їх батько (мати) закінчить завдання замість них. Таким чином, ми виховуємо дітей, які опускають руки після першої ж спроби, або навіть не пробують щось зробити самостійно.

   Поразка – це частина дорослішання. Діти повинні навчитися зазнавати невдачі, а потім збиратися, приводити себе в порядок і пробувати знову.

   Вони повинні знати, як дотримуватися інструкцій, але вони також повинні знати, що робити, якщо немає інструкцій, а існує тільки поставлене завдання.

   Покажіть своїм дітям, що потрібно зробити (або дайте їм інструкції), а потім відступіть і дозвольте їм спробувати себе. Звичайно, вони будуть робити це гірше, ніж ви, але це частина дорослішання. Дайте їм шанс вдосконалюватися, інакше вони ніколи нічому не навчаться.

   Найбільше вчителів засмучує дитина, яка навіть не намагається виконати завдання. Але вони бачать таке кожен день, тому що занадто багато батьків виконують всі важкі завдання замість своїх дітей. В результаті їх діти не можуть, не готові, або просто не хочуть самостійно вирішувати проблеми.

   Батьки, ви повинні відстоювати своїх дітей, але також повинні підтримувати вчителів своєї дитини.

   Багато батьків вважають, що повинні захищати своїх дітей. Це абсолютно вірно. Але пам’ятайте, що ви також повинні підтримувати вчителя. Підтримувати вчителів означає слухати їх і враховувати те, що вони говорять про вашу дитину, тому що, вірите чи ні, ваша дитина може вести себе по-різному у вашій присутності та в навчальному закладі.

   Багато батьків також, здається, забувають той факт, що викладачі є професіоналами. Ми всі ходили в школу, але це не означає, що ми фахівці в галузі викладання. Коли ви сперечаєтеся з учителем у присутності своєї дитини, ви говорите дитині, що вчитель не авторитет.

   Коли вчитель щось вам розповідає, не запитуйте дитину чи це правда. Вам може здатися, що ви залучаєте чадо в дискусію, але насправді ви ставите під сумнів слова вчителя.

    Подивіться на це з боку педагога. Ви, по суті, сказали, що не вірите в те, що сказав учитель, поки це не підтвердить ваша дитина.

Шановні батьки, вчитель не може виховувати вашу дитину!

    Багато батьків плекають ілюзію, що вчителі в школі можуть навчити їх дітей усього необхідного для дорослого життя. Але саме ми, батьки, відповідальні за правильне виховання людей. Це не функція шкіл.

   Багато батьків кажуть: «Нехай вчитель навчить  мою дитину». Ну, давайте полічимо. Вчитель вашої дитини проводить з нею приблизно 7 годин в день, 5 днів на тиждень, приблизно 30 тижнів на рік. Цього часу мало, щоб навчити її правилам поведінки й ще подати навчальну програму!

    Саме батьки повинні показувати приклад і викладати своїм дітям важливі життєві уроки. Вчителі можуть доповнювати вас, але саме вас будуть наслідувати ваші діти. Станьте добрим прикладом для наслідування!”


А що ви думаєте на цей рахунок?



Тихая трагедия, о которой никто не говорит

Прямо сейчас в наших домах разворачивается молчаливая трагедия, затрагивающая самое дорогое, что у нас есть: наших детей!

Наши дети находятся в ужасном эмоциональном состоянии!

Более того, за последние 15 лет статистика психических расстройств у детей ужасает:

    каждый пятый ребёнок имеет расстройства психики;

    распространённость синдрома дефицита внимания выросла на 43%;

    распространённость подростковой депрессии выросла на 37%;

    частота самоубийств среди детей 10–14 лет выросла на 200%.

Что ещё нам нужно, чтобы посмотреть правде в глаза?

    Нет, ответ не в улучшении диагностических возможностей!

    Нет, они не рождаются такими!

    Нет, это не вина школы и системы!

Да, как бы больно нам ни было это признавать, во многих случаях именно МЫ, родители, должны сами помочь своим детям!

В чём проблема?

Современные дети лишены основ здорового детства, таких как:

    Эмоционально доступные родители.

    Чётко очерченные границы и наставления.

    Обязанности.

    Сбалансированное питание и достаточный сон.

    Движение и свежий воздух.

    Творческие игры, общение, свободное времяпровождение.

Вместо этого дети имеют:

    Отвлечённых родителей.

    Балующих родителей, которые позволяют детям всё.

    Ощущение, что им все должны.

    Несбалансированное питание и недостаточный сон.

    Сидячий домашний образ жизни.

Бесконечную стимуляцию, технологические забавы, мгновенное удовлетворение.

Разве можно воспитать здоровое поколение в таких нездоровых условиях? Конечно нет!

Человеческую природу обмануть невозможно: без родительского воспитания не обойтись! Как мы видим, последствия ужасны. За потерю нормального детства дети расплачиваются утратой эмоционального благополучия.

Что делать?

Если мы хотим, чтобы наши дети выросли счастливыми и здоровыми, нам надо проснуться и вернуться к основам. Ещё не поздно!

Вот что вы должны делать как родитель:

    Устанавливайте ограничения и помните, что вы — родитель ребёнка, а не его друг.

    Обеспечьте детям то, что им нужно, а не то, что им хочется. Не бойтесь отказывать детям, если их желания расходятся с потребностями.

    Давайте здоровую пищу и ограничивайте снеки.

    Проводите час в день на природе.

    Ежедневно устраивайте семейный ужин без электроники.

    Играйте в настольные игры.

    Каждый день привлекайте ребёнка к делам (складывать бельё, убирать игрушки, развешивать бельё, разбирать сумки, накрывать на стол и т. д.).

    Укладывайте ребёнка спать в одно и то же время, не позволяйте брать в постель гаджеты.

    Учите детей ответственности и независимости. Не ограждайте их от мелких неудач. Это учит их преодолевать жизненные препятствия:

    Не складывайте и не носите за ребёнка ранец, не приносите ему в школу забытую еду / домашнюю работу, не очищайте банан для 5-летки. Учите их самостоятельно делать всё это.

    Научите терпению и дайте возможность свободно проводить время, чтобы у ребёнка была возможность заскучать и проявить свои творческие порывы.

    Не окружайте ребёнка постоянными развлечениями.

    Не подсовывайте технику как лекарство от скуки.

    Не поощряйте использование гаджетов за едой, в машине, в ресторане, в магазине. Пусть мозги ребёнка учатся самостоятельно разгонять «скуку».

    Будьте эмоционально доступны, учите детей социальным навыкам.

    Не отвлекайтесь на телефон, общаясь с ребёнком.

    Научите ребёнка справляться со злобой и раздражением.

    Научите ребёнка здороваться, уступать, делиться, сочувствовать, вести себя за столом и в разговоре.

    Поддерживайте эмоциональную связь: улыбайтесь, целуйте, щекочите ребёнка, читайте ему, танцуйте, прыгайте и ползайте с ним вместе!


Мы должны изменить своих детей, иначе получим целое поколение на таблетках! Ещё не поздно, но времени остаётся всё меньше…


Корисна книга для батьків. Рекомендації з виховання дітей

http://abetkaland.in.ua/korysna-knyga-dlya-batkiv/


Думка психолога

Вікторія Прудей – магістр у галузі професійної терапії в Медичній школі Торонтського університету і бакалавр у галузі кінезіології та охорони здоров’я Йоркського університету. Вона засновник та директор багатопрофільної клініки в Торонто для дітей з поведінковими, соціальними, емоційними та академічними проблемами.

Вікторія, разом з її командою, допомагає сотням сімей по всій Канаді та в усьому світі і часто виступає з лекціями для викладачів, батьків та професіоналів.

Вона вважає, що сучасні школярі емоційно не здатні навчатися, і що цьому сприяє багато чинників.

“Нова українська школа” публікує найголовніші тези з колонки Вікторії на сайті deeprootsathome.com.

Я фізіотерапевтка з роками досвіду роботи з дітьми, батьками і вчителями. Я повністю згодна з твердженням, що наші діти стають усе гіршими і гіршими в багатьох аспектах. Я чую те саме від кожного вчителя, якого зустрічаю. Зрозуміло, що завдяки своїй професії я бачу зниження соціальної активності дітей, академічного і емоційного функціонування, а також різке збільшення труднощів у навчанні та інші діагнози.

Найдобрішими намірами, ми, на жаль, змінюємо мозок дітей в неправильному напряму. Ось чому:

Технології

Технології, як безкоштовні послуги няньки – насправді зовсім не безкоштовні. Ми платимо нервовою системою дітей, їхньою увагою і здатністю відкладати задоволення. Порівняно з віртуальною реальністю, щоденне життя – нудне. Після годин віртуальної реальності опрацювання інформації у класах стає все більшим викликом для наших дітей, тому що їхній мозок звик до високих рівнів стимуляції, які дають відеоігри. Це робить їх вразливими до академічних проблем.

Технології також емоційно роз’єднують нас з дітьми. А емоційна чутливість батьків є головним поживним елементом для дитячого мозку.

Діти отримують усе негайно

“Я голодний!” – “Зараз зупинимось, поїмо”, “Мені нудно” – “Ось мій телефон”. Здатність відкласти задоволення – один з ключових факторів майбутнього успіху. Ми маємо найкращі наміри зробити дитину щасливою, але на жаль, робимо її щасливою одразу і нещасною в довгостроковій перспективі. Вміти відкласти задоволення означає вміти працювати в стресових умовах. Наші діти поступово стають менш здатними мати справу з незначними подразниками, що в підсумку стає великою перешкодою їхньому успіху в житті.

Діти керують світом

“Мій син не любить овочі”, “Вона не любить лягати спати рано”, “Він не любить їсти сніданки”… Я чую це від батьків увесь час. Відколи діти кажуть нам, як їх виховувати? Якщо ми віддамо всю ініціативу їм – все, що вони робитимуть – їстимуть макарони з сиром, гратимуть на планшетах і ніколи не лягатимуть спати.

Без необхідних поживних речовин і хорошого сну наші діти приходитимуть до школи роздратованими, виснаженими і неуважними.

Крім того, через вседозволеність у сучасних дітей відсутній концепт “потрібно зробити”. На жаль, щоб досягнути цілей у житті, ми мусимо робити те, що необхідно, а це не завжди збігається з тим, що ми хочемо.

Наприклад, якщо дитина хоче бути студентом вона має вчитися. Щоб бути успішним футболістом – потрібно щодня тренуватися. Наші діти дуже добре знають, що вони хочуть, але важкі періоди роботи, яку “потрібно зробити” – необхідні для досягнення цілі. Якщо дитина цього не вміє – цілі стають недосяжними, а дитина розчарованою.

Безкінечні веселощі

Ми створили для дітей штучний веселий світ, в якому немає нудних моментів. Коли стає тихо, ми біжимо розважати їх знову і знову, інакше відчуваємо, що не виконуємо батьківський обов’язок. Ми живемо в різних світах. У них веселий, у нас – робочий.

Чому діти не допомагають нам на кухні або з пранням? Це монотонна робота, яка тренує мозок працювати під час нудьги. Це той самий м’яз, необхідний, щоб бути здатним до навчання в школі.

Коли на уроці дають завдання писати від руки, відповідь учня зазвичай така: “Я не можу, це надто важко, надто нудно”. Чому? Тому що робочий м’яз не тренується через безкінечні веселощі, він тренується через працю.

Обмежена соціальна взаємодія

Ми всі зайняті, тому даємо дітям гаджети, щоб вони теж ставали зайнятими. Раніше діти грали надворі, де в природному просторі вчились і практикували соціальні навички. На жаль, технології забрали цей час на вулиці. А найбільш успішні люди мають чудові соціальні навички. Це пріоритет.

Тренуй мозок

Ви можете зробити дитину успішною на соціальному емоційному і академічному рівнях, тренуючи її мозок.

    Обмежте технології і віднайдіть заново емоційний зв’язок з дитиною: здивуйте її квітами, усміхніться, полоскчіть, підкиньте милу записку в наплічник або під подушку, танцюйте разом, влаштуйте бої подушками. Робіть родинні обіди, вечори настільних ігор, ходіть на прогулянки.

    Тренуйте відтерміноване задоволення:

    змусьте дитину чекати. Це нормально мати періоди часу, коли “мені нудно” – це перший крок до креативу.

    поступово підвищуйте час очікування між “я хочу” і “я отримую”.

    уникайте використання гаджетів у машинах і ресторанах. Натомість вчіть чекати під час розмов та ігор.

    обмежте постійні перекуси.

    Не бійтеся встановлювати обмеження. Діти потребують обмежень, щоб рости щасливими і здоровими:

    зробіть розклад харчування, сну та часу на використання технологій.

    думайте, що для них добре, а не що вони хочуть чи не хочуть. Вони подякують за це пізніше. Батьківство – складна справа. Ви маєте бути креативними, щоб заохотити дітей робити те, що для них корисно, більшість часу, бо це протилежне до того, що вони хочуть робити.

    дітям потрібні сніданки і корисна їжа, бути надворі і лягати спати в один час, щоб приходити до школи здатними до навчання.

    перетворіть речі, які вони не люблять робити чи пробувати, у веселощі, емоційно стимулювальні ігри.

    Привчайте свою дитину до монотонної роботи змалку, бо це основа їхньої майбутньої працездатності: привчайте складати білизну, прибирати іграшки, застеляти ліжко. Будьте креативними. Робіть це весело. Так, щоб мозок асоціював роботу з чимось позитивним.

    Навчайте соціальним навичкам: навчіть їх ділитися, втрачати/вигравати, йти на компроміси, використовуючи “будь ласка” і “дякую”.


Діти змінюються з моменту, коли батьки змінюють свій спосіб виховання.


Основи інтернет-етикету, яким слід навчити дитину:

📎 Дитина не повинна передавати приватну інформацію про себе (прізвище, номер телефону, адресу, номер школи) без дозволу батьків.

📎 Добре, коли дитина розуміє, що потрібно звернутися до батьків або вчителя, якщо хтось турбує її у мережі - відправляє дивні повідомлення, нав'язливо намагається установити контакт.

📎 Потрібно пояснити дитині, що зустрічі у реальному житті зі знайомими по Інтернет-спілкуванню не завжди є гарною ідеєю, оскільки люди можуть бути дуже різними в електронному спілкуванні і при реальній зустрічі.

📎 Дитина повинна розуміти, що не варто відкривати файли або посилання на Web-сторінки, отримані від незнайомих людей.

📎 Навчіть дитину бути ввічливими в електронному листуванні. Не варто в електронних листах застосовувати текст, набраний у ВЕРХНЬОМУ РЕГІСТРІ - це сприймається у мережі як крик, і може прикро вразити співрозмовника.

📎 Не потрібно надсилати у листі інформації великого обсягу (картинки, фотографії тощо) без попередньої домовленості зі співрозмовником.

📎 Поясніть дитині: завжди потрібно поводитися у мережі так, як би дитина хотіла б, щоб поводилися з нею в реальному житті.


Перед вами повтор эксперимента известного канадского психолога Альберта Бандуры. Этот пример демонстрирует, как легко ребёнок повторяет агрессивные действия, увиденные ранее на экране телевизора. Достаточно один раз увидеть, чтобы понять, какое влияние просмотр телевизора оказывает на ребёнка.

https://www.facebook.com/montessorichildren1/videos/1888681277839373/


Як діяти батькам, якщо дітям заважає вчитися агресивний однокласник

https://osvitoria.media/opinions/yak-diyaty-batkam-yakshho-dityam-zavazhaye-vchytysya-agresyvnyj-odnoklasnyk/


Comments